Історико-краєзнавчий музей

Шкільний історико-краєзнавчий музей як складова системи освітньої діяльності, створений з метою залучення української молоді до вивчення і збереження історичної спадщини українського народу, формування освідченої розвиненої особистості та сприяння вихованню у неї патріотизму, любові до України, поваги до національних цінностей українського народу.

Музей був створений у 1964 році при ХЗШ № 107 Жовтневого району. У зв’язку із закриттям школи в 1981 році перейшов до ХЗШ № 127. З відкриттям ССЗШ № 162 у 1989 році був перенесений у нову школу - на зараз - комунальний заклад "Харківський ліцей № 162 Харківської міської ради".

Музей зареєстрований у Головному управлінні освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації 26.09.2001, перереєстрований 22.05.2012 та 04.01.2016

За вагомий внесок у справу виховання учнівської молоді, примноження надбань національної культури, збереження історичної спадщини українського народу та музейного фонду України, пропаганди пам’яток історії, культури і природи історико-краєзнавчому музею ХСШ № 162 присвоєно звання "Зразковий музей" (наказ МОН від 25.07.2008 № 687).

17.06.2016 року наказом МОН № 689 було підтверджено звання "Зразковий музей"

Оригінальні пам’ятки історії, культури, що мають історичну, художню цінність, зберігаються у фонді музею, підлягають обліку в порядку, встановленому чинним законодавством. Проводиться виховна та екскурсійна робота зі школярами в музеї школи.

Музей взаємодіє з державними, науковими, громадськими та іншими закладами та установами.

На сьогодні експозиція музею налічує 3 розділи.

Перший – віртуальна екскурсія по Новобаварському району міста Харкова. (Карта району, експонати з QR-кодами).

Другий – історія комунального закладу "Харківський ліцей № 162 Харківської міської ради"

Третій – видатні випускники ХЛ № 162.

З 2023 року ведеться пошукова робота щодо облаштування ще однієї експозиції - "Українська хата".

В музеї розроблено екскурсії: оглядово по всьому музею, окремо поглиблено по кожному розділу, екскурсія по мікрорайону з відвідуванням музею.

Тривалість екскурсій коливається від 20 хвилин до 1 години, залежно від запитів відвідувачів.

На базі музею працює гурток «Юні екскурсоводи»

Юні музеєзнавці беруть активну участь у районних та обласних етапах Всеукраїнських експедицій та акцій: "Моя Батьківщина - Україна", "Слобожанські дзвони Перемоги", та інші.

Музей тісно співпрацює зі школами міста та області, Всеукраїнською асоціацією гідів, організацією Миротворців міста Харкова

Віртуальна екскурсія

Віртуальна екскурсія – це сучасний спосіб подорожувати, не виходячи здому. Ми проведемо для вас віртуальну екскурсію найцікавішим маршрутом. Але, маршрутів може бути набагато більше. На нашій карті представлені 50 історичних об’єктів нашого району.

Учнями нашої школи була створена інтерактивна карта, за допомогою якої ми можемо подорожувати різними маршрутами Новобаварського району. Дуже цікаво проводити такі віртуальні екскурсії. Вони надають можливість дізнатися більше історію свого району, побачити архітектуру, вивчити назви вулиць…

Отже, вирушаємо!

Розповідаючи про Новобаварський район, дуже часто використовується епітет «перший». Це район, де було відкрито першу станцію швидкої допомоги, першу клініку лікування очей Гіршмана, перший фотосалон Досекіна, першу масову бібліотеку, перший стаціонарний цирк…

А наші талановиті земляки, які складали славу не тільки нашому місту, а й вітчизняній і світовій науці, культурі і мистецтву. Ось їх імена: Г.Ф. Квітка-Основ’яненко – письменник, батько української етнографії; М.Ф. Сумцов – фундатор наукового українознавства; І.І. Мечніков – Нобелівській лауреат; В. Кричевський – архітектор, творець Гербу незалежної України; С.І. Васильківський – художник, якій відкрив український живопис Європі; Клавдія Шульженко, Іда Рубінштейн, Наталія Дудинська, Зінаїда Серебрякова, Марк Бернес… Історія Новобаварського району – це історія міста та держави.

Подорож Новобаварським районом

Пішохідна частина нашого маршруту проходить по одному з найстаріших районів міста, забудова яких розпочалася ще у ХІХ ст. і до теперішнього часу зберігає свою колоритну самобутність.

Чи відомо Вам, що за назвами майже усіх «народних» мікрорайонів ховаються цікаві історії або історичні події, але деякі з них і досі залишаються загадкою для істориків. Одним з мікрорайонів, назва якого оповита таємницею, є Холодна гора. Існує декілька гіпотез, перша пов’язана з «холодною», так раніше називали в’язницю, але назва з’явилася ще на початку ХІХ століття, коли тюрми ще не було. Друга версія кліматичного характеру, адже усім відомо що гори відкриті вітрам значно більше, ніж низина, до того ж ця місцевість була вкрита густим лісом, який захищав від літньої спеки. Третя версія легендарна, вона пов’язана з вихідцем із-за Дніпра, козаком Холодом, маєток якого було пограбовано татарами, а сам він потрапив у полон.

Отже, сьогодні ми будемо з вами рухатись по Полтавському Шляху вгору від скверу біля Театру юного глядача до нашої школи.

Чи відомо Вам, що наприкінці XVII століття Гончарівська слобода стала західними воротами Харкова. Задля проїзду через болотисту місцевість дорогу від Харківської фортеці до підніжжя Холодної гори було вимощено хмизом. На той час на вулиці Полтавський шлях, розташованій у заплаві річки Лопань, велася постійна боротьба з водою і брудом, додаткові труднощі додавало заболочене озеро, яке служило стоком для нечистот. Тому, через кращі умови проїзду, до 1790 року дорога через західну частину Харкова проходила по вулиці Конторській. Згодом дорогу по Полтавському шляху облаштували, частину вулиці від Лопанського моста вирівняли та замостили, озеро засипали, улаштував по обидві сторони вулиці сквери (зараз круглий або точніше шестикутний сквер), та впорядкували підйом на Холодну Гору. Коли вулицю Полтавський шлях було облаштовано, саме вона стала основною дорогою на Полтаву, Київ, а пізніше на Катеринослав (нині місто Дніпро). Відповідно до цього змінювалася назва вулиці: Полтавська, Полтавський шлях, Катеринославська. З 1919 року вулиця носила ім’я революціонера Якова Свердлова, тільки через сімдесят сім років, у 1996, вулиця Полтавський шлях отримала свою історичну назву.

Будівля по вул. Полтавьский шлях, 11.

Чи відомо Вам, що першу в нашому місті будівлю з залізобетонним каркасом було побудовано у 1913 році, на 15 років раніше будівлі Держпрому (1925-1928) – найбільшого у колишньому СРСР «хмарочосі» з монолітного залізобетону. Ця будівля є пам’ятником архітектури і знаходиться на червоній лінії південно-східної частини шестикутного скверу по вул. Полтавський шлях №11. Архітектурна перлина побудована в стилі модерн, якому притаманна відмова від прямих ліній і кутів, з пишнотою модерністських деталей, та використанням новітніх технологій і матеріалів. Цю унікальну будівлю побудовано за проєктом архітектора Бориса Миколайовича Корнієнка за технологією видатного вченого, випускника Харківського технологічного інституту, професора Якова Васильовича Столярова – засновника вітчизняної школи по залізобетону.

До 1917 року будинок по вул. Полтавський шлях №11 належав В.Г. Литягіну, в будинку розташовувався магазин «Картузный прибор» та готель «Бель-вю». Цей готель згадував Антон Павлович Чехов у своєму оповіданні «Юбилей». В радянські часи в будівлі розміщувалася Жовтнева районна рада, з 2011 року Адміністрація Новобаварского району.

Ми проходимо цікаві будівлі по вулиці Полтавський Шлях: ліворуч – аптека № 22. Праворуч – Вежа пожежної частини, яка вже нахилилась, і її часто називають Пізанською вежею міста Харкова. Ми повертаємо на вулицю Червоного міліціонера і зупиняємось біля старого будинку з куполом. Це – старий цирк.

Цирк-театр Грикке

Чи відомо Вам, що до початку ХХ століття усі існуючі у Харкові цирки були дерев’яними. Лише у 1905 році купець Генріх Грикке побудував на Жандармській площі (нині Площа Національної Гвардії №17) перший стаціонарний кам’яний цирк. На той час це була супер сучасна електрифікована споруда, в якій зала трансформувалася з циркової на театральну. У відомому на той час цирку-театрі працювали не тільки акробати та жонглери, а і театральні трупи корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського та Миколи Садовського. З історією «старого цирку», як зараз його називають, пов’язано багато відомих імен, це відомі клоуни-дресирувальники Володимир і Юрій Дурови, приборкувач левів Олександр Буслаєв, приборкувачка хижаків Ірина Бугримова та інші. У радянські часи колишній цирк Грикке був одним з найкращих у Радянському Союзі, саме тут, під керівництвом директора цирку Фреда Яшинова було створено провідні атракціони і великомасштабні номери, такі як «Перехресний повітряний політ» та «Політ на санчатах під куполом цирку». У 1974 році Харківський цирк переїхав у нове приміщення, а «старий цирк», зі своїм унікальним глино-тирсовий манежом, залишився основною базою підготовки нових циркових програм і атракціонів.

Проходимо завод «Червоний Жовтень», який було відкрито у 1870 році. Шведський промисловець Пільстрем купив його у купця Микити Акімовича Павлова та перебудував з миловаренного в чавунолітійний.

І вже протягом найближчих років завод був перетворений на багатопрофільне машинобудівне виробництво з виготовлення парових машин для цукрових заводів, гасових двигунів, токарних верстатів, макаронних млинів, маслобійних пресів та різноманітного інструменту для потреб залізниці.

З початку ХХ століття завод розпочав випуск обладнання для цегельних заводів – стрічкових пресів та переробного обладнання. А вже у 30-х роках для потреб вогнетривких підприємств було розроблено та розпочато випуск перших колінно-важільних пресів напівсухого пресування на заміну імпортним пресам.

Починаючи з цього часу завод (на той момент «Червоний Жовтень») став флагманом галузі машинобудування для будівельної промисловості: керамічних, силікатних та вогнетривких заводів.

Саме виробнича база заводу стала випробувальним полігоном для розробок ЦКЛ «Строммашина». У зв'язку з цим завод завжди комплектувався кращим і найновішим обладнанням. Зокрема, на завод було закуплено перші в Радянському Союзі японські координатно-розточувальні верстати Shibaura.

У травні 2016 року завод стає Приватним акціонерним товариством «Харківський машинобудівний завод «ПЛІНФА».

В даний час завод по праву займає чільне місце в машинобудівній промисловості, представляючи будівельну індустрію України.

Рухаємось далі по вулиці Велика Гончарівка до парку Карпівський сад.

Чи відомо Вам, що у Новобаварському районі є дуже загадкове і цікаве місце – це Карпівський сад. Існує легенда, що від підвалу колишньої семінарії, саме через Карпівський сад проходив підземний хід, який закінчувався біля річки Лопань. У 1740-х роках цей чудовий куточок дикої природи з деревами, яких не торкалися руки садівників, глибокими ярками, широкими галявинами та криницею, яка дала початок харківському водопроводу, був обивательськими садами дворян Квіток. Згодом ці землі стали належати купцям Карповим, у яких у 1867 році Харківське міське товариство викупило сад і створило для мешканців розкішне місце відпочинку. Саме тоді Карпівський сад, з алеями, чудовою галявиною з готелем, різноманітними атракціонами та святковими грандіозними розвагами, став улюбленим місцем для прогулянок харківців. У 1869 році у Карпівському саду прорубали велику просіку, яка поділила його на дві частини. У радянські часи Карпівський сад став Парком культури та відпочинку медичних працівників, в якому було облаштовано дитячий майданчик з дерев’яними будиночками, гойдалками та гірками, працювало кафе «Золотий ключик», літній кінотеатр і стрілецький тир, а взимку каток. У Карпівському саду було збудовано стадіон «Буревісник», пізніше парк-стадіон заводу «Світло шахтаря», на якому вийшло у великий спорт багато поколінь футболістів, серед яких легендарний харківській форвард Микола Корольов. Надихав Карпівський сад і наших знаменитих земляків, саме тут відомий художник Василь Кричевський написав близько десяти картин, а знаменита співачка Клавдія Шульженко згадувала цей сад у своєму популярному романсі «Снился мне сад…». Сьогодні Карпівський сад вже не користується такою популярністю, а дарма, в саду можна знайти багато дуже красивих місць, особливо восени.

А ми наближаємося до будівлі комунального закладу "Харківська гімназія № 127 Харківської міської ради", у якій раніше існував наш історико-краєзнавчий музей. На той час він називався «Музей червоних старшин».

Ініціаторами заснування музею були директор школи Лариса Іллівна Мєдвєдєва, та вчитель Валентина Данилівна Єгудас.

Ця школа має свою унікальну історію. Вона пережила Другу світову війну, в її кабінетах під час війни було розміщено військовий госпіталь. Після війни школа функціонувала як спеціалізована з вивченням іноземних мов до того часу, поки виникла потреба у відкритті нової великої школи, яка б задовольнила потреби зростаючої кількості населення мікрорайону.

Такою школою стала наша 162!

ІІ розділ експозиції – історія нашої школи.

Її було збудовано за рік! Першим директором, який очолював будівництво школи, була Ричкова Ганна Степанівна, яка і досі працює у ній вчителем біології. Педагогічний колектив частково перейшов із 127 до 162.

Музей теж було перевезено у 1989 році. Можна сказати, що наша школа є школою часів Незалежної України!

Основною метою нашого закладу є створення сприятливого освітнього середовища для забезпечення сучасної, доступної та якісної системи освіти відповідно до вимог суспільства, запитів особистості й потреб держави. Активна та продуктивна діяльність є невід’ємним компонентом рушійної сили кожної успішної людини – саме за таким критерієм можна охарактеризувати роботу нашої школи.

Колектив закладу отримав медаль Президента України, почесні звання «Лідер освіти», « Краща школа», «Школа року», є дипломантом щорічних обласних тематичних виставок ефективного педагогічного досвіду «Освіта Харківщини ХХІ століття». У 2022, 2023 роках школа отримала золоту медаль на Всеукраїнському освітньому форумі « Інновації в сучасній освіті».

Комунальний заклад "Харківський ліцей № 162 Харківської міської ради" існує вже понад 30 років. За цей період він довів, що є однією з найкращих шкіл не лише Харкова (школа увійшла в топ – 20 за результатами ЗНО-2020), а й України (топ – 200 за результатами ЗНО-2020).

Наразі в школі навчається 1253 учня, з першого класу вони вивчають англійську мову, з 5-го класу – другу іноземну мову (німецьку або французьку). Вивчення іноземних мов відбувається з використанням передових інтерактивних технологій, спрямованих на формування іншомовної компетентності учнів.

За останні роки були відкриті сучасні кабінети інформатики, фізики, біології та лінгафонний кабінет для поглибленого вивчення іноземних мов. Для якісного та результативного навчання всі кабінети в школі оснащені сучасними медіа – комплексами.

Невід’ємною частиною освітнього процесу є виховна робота, яка ведеться за різними напрямами, одним з яких є активна соціальна та волонтерська діяльність учнів ДЮГО «Вибір». Лідери учнівського самоврядування беруть участь у Всеукраїнській школі миру, є активними учасниками Всеукраїнської благодійної акції «Щедрий вівторок». Діти є переможцями районих, міських та обласних конкурсів.

Освітня система ХЛ №162 прагне максимально сприяти всебічному розвитку кожної дитини з урахуванням їх можливостей та пізнавальних інтересів шляхом забезпечення найкращих освітніх умов у безпечному, комфортному і сприятливому середовищі та гарантуванням того, що освіта забезпечить їх самореалізацію сьогодні й у майбутньому.